К ней камеристка приставлена, и тридцать лет
кладет ей на ночь на столик носовой платок.
Михаил Булгаков, «Мастер и Маргарита»
Святослав Вишинський
9 січня 2014
Праві ті, хто ототожнюють суть політичних технологій і політичної журналістики. У всякому разі, в чернівецьких реаліях виміри аналітики давно зсунулись на маргінес і перейшли в розряд інтелектуальної археології. Тож не дивно, що частина журналістів, керуючись Марксовим закликом, не описують дійсність, а конструюють її – іноді навіть відверто в цьому зізнаючись. Пересічні медійники виступають у ролі партійних агітаторів, проникливіші – в ролі політтехнологів, а найамбітніші приміряють шати самих політиків.
Серед таких персонажів особливо виділяється шеф-редактор газети «Час» Петро Кобевко, який не тільки на словах визнає, що його журналістика є політикою, але й неодноразово намагається стрибнути в той чи інший партійний потяг. При чому відразу у вагон першого класу. Ще не стерлись із пам’яті його депутатство в Чернівецькій обласній раді за квотою «Нашої України», ні висування в депутати Верховної Ради за списками Івано-Франківської «Свободи», ні загравання з мажоритаркою на Буковині, ні спроби зробити політичну кар’єру на спині карликових партій у Блоці національних сил, ні намагання очолити регіональне представництво Третьої Української Республіки.
Більшість цих авантюр закінчувались невдачами, і у велику політику, попри велике бажання, Петро Дмитрович потрапити так і не зміг. Однак близьке спілкування з депутатами та постійні приміряння мандатів даремно не минаються – критична натура журналіста непомітно поступається спекулятивній натурі політика. Який багато говорить. Але майже ніколи не відповідає за сказане. Так чи інакше, останнім часом стиль роботи газети «Час», окрім грубої агітації на шпальтах, нагадує монологи на парканах. Усього за півроку Петро Кобевко відкрито чи напіванонімно встиг випустити стільки інформаційних «качок», що в іншій країні їх би вистачило на повну професійну дискваліфікацію.
Якщо прес-конференцію нардепа від «Батьківщини» Максима Бурбака від 31 жовтня, на якій він запевняв присутніх у скорій відставці губернатора Михайла Папієва, можна списати на політичні ігри чи дешевий PR, то для редактора однієї з найбільших обласних газет така безвідповідальність мала би бути недопустима. «З поінформованих джерел» Петро Дмитрович відправляв голову ОДА у відставку ще раніше, 18 жовтня, а заодно і в лікарняну відпустку, яка виявилась таким же «фейком», як і більшість його інсинуацій. Тоді ж він по-журналістськи некритично просував і «переконливу» тезу Максима Бурбака про обрання Михайла Папієва головою обласної ради – тут же і негайно, 4 листопада. З відомим результатом.
Можна допустити, що Петра Кобевка кожного разу підводять «джерела», чию поінформованість давно варто поставити під сумнів, але редактор «Часу» висновків із цього вперто не робить. Адже, як показали плівки Віктора Довганича, ним рухають не тільки сліпа віра чи жага до сенсацій, а й банальний матеріальний інтерес. Не все, сказане Петром Кобевком, містифікація і маячня. Заради фінансової доцільності журналісту не гріх і зумисно прибрехати. Заради політичної – видати бажане за дійсне. Благо, читачі дозволяють. Говорити про яку-небудь аналітику, перевірку фактів, раціональні припущення в журналістиці районного пошибу ніколи не доводилось.
Не хотілось би звинувачувати досвідчених авторів у дилетантстві, але за слова потрібно відповідати. Натомість за старими «бульбашками» слідують нові – цього разу про відставку заступника голови ОДА Георгія Галиця і призначення на його місце колишнього очільника Кіцманської райдержадміністрації Олега Унгуряна. Що за репліками про ці (до слова, вірогідні) перестановки не стоїть ніякого аналізу чи навіть інсайдерських джерел, свідчить хоча би те, наскільки діаметрально в межах кількох днів на шпальтах «Часу» змінюються оцінки подій. Ще 23 грудня, на думку анонімного Кобевка, керівника Кіцманської РДА зняли «в немилість» чи то за евроінтеграційний курс, чи за невдалий виступ на Європейській пл. в Києві. До слова, 16 грудня газета «Час» – втретє – повідомила про нову відставку Михайла Папієва, на яку, за анонімним переконанням, «доведеться чекати день-два». «Господи, как умирать надоело!»
Складається враження, що журналістика перетворилась на мюнхаузенівську стрільбу по пролітаючих качках через отвір димаря – аби ж у десятий раз таки пощастить і когось поцілять. З усіх же здогадок справдились тільки очікування переводу в Кіцмань Віталія Темерівського. «Когда твой разум чем-то одержим ... ты будешь находить эту вещь всюду». Тож тема відступів і відставок воістину невичерпна: 8 січня – вкотре анонімно – посилаючись на «власну інформацію», газета «Час» повідомила про «розвал» проекту «Рідне місто» і його подальшу трансформацію в УДАР. Однак цього разу текст було опубліковано не далі як через годину після появи статті під псевдонімом Андрія Струма на шпальтах «The Chernivtsi Times», у якій аналізуються причини політичних поразок ВО «Батьківщина» в Чернівецькій обл. та зростання рейтингів Віталія Кличка. Реакція виявилась блискавична. Але не блискуча.
Якщо у випадку тандему Унгуряна-Галиця Петро Кобевко банально кидає жереб, то в тексті про «Рідне місто» відчувається квапливо оформлене політичне замовлення. В таких випадках говорять не журналісти – їхніми устами ведуть діалог політики. Як уже можна було здогадатись, палкі столичні завіряння в єдності опозиційних сил у реальності маскують усе більші розходження між ними. І початок запеклої внутрішньовидової боротьби. Образ «ворога» вже приміряли на собі КПУ, Партія регіонів, «Рідне місто», «Наша Україна», ВО «Свобода» (остання, між іншим, і на шпальтах «Часу» в далекому 2006 р.) – тепер настала черга УДАРу. За методом виключення можна здогадатись, що вороги всюди – лишень не в «Батьківщині».
Яким чином «шиються» новини про те ж «Рідне місто», чернівчани вже мали змогу побачити на відео-записах Віктора Довганича – де, варто нагадати, редактор «Часу» приймав комерційне замовлення за спекуляції саме на цій темі. Як видно, наступне каяття було нещирим, адже по суті в роботі видання нічого не змінилось. Найгірше, що при цьому Петро Кобевко дозволяє, як і раніше, наліво і направо розкидатись ярликами та ображати не тільки своїх співгромадян, але й колег по цеху. 20 грудня – знову анонімно – редактор «Часу» заклеймив «пройдисвітами» блогерів і заявив, що десятки журналістів працюють персонально на члена міськвиконкому Василя Продана. Забуваючи, як ще в середині жовтня на засіданнях Чернівецького медіа-клубу звинувачував тих самих блогерів у спробах розсварити і розколоти єдність журналістського цеху.
Вочевидь, ставки внутрішньоопозиційного протистояння зросли так високо, що в першу чергу знехтували власними високими гаслами – і 8 січня газета «Час» – анонімно – звинуватила у співпраці з олігархом Дмитром Фірташем цілу низку регіональних ЗМІ. Серед них телеканал «Чернівецький промінь», Інтернет-сайти «The Chernivtsi Times» і «Місто Ч», а також спільнота «Це Чернівці, крихітко!», яка видає молодіжний журнал «Czernowitz Point». На що єдиною реакцією можуть бути тільки нові розслідування Віктора Довганича. В яких Петру Дмитровичу зарезервована перша роль. До нових «бульбашок».
© 2014
G+